ОКУЛЯ́РИ, ів, мн.
1. Оптичний прилад з двох скелець на дужках, який використовують при вадах зору або для захисту очей від яскравого світла та механічних ушкоджень. Очі йому вже не служили, і навіть окуляри не помагали (Коцюб., II, 1955, 125); Берник газету витяг з кишені, і знов я позаздрив йому: без окулярів читає (Мур., Бук. повість, 1959, 209); Коли я сказав Самборському, що світло ріже очі, він відповів, що зараз ми дістанемо окуляри-світлофільтри (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 135).
◊ Диви́тися крізь роже́ві окуля́ри див. роже́вий.
2. жарт. Синяки під очима. Сюди на кулаки лиш ближче! Я бебехів вам надсаджу; На очі вставлю окуляри (Котл., І, 1952, 93); Поб’ють йому усю пику, попідставляють окуляри, порозривають на ньому всю одежу (П. Куліш, Вибр., 1969, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 685.