ОКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОКУРИ́ТИ, окурю́, оку́риш, док., перех. Те саме, що обку́рювати 1-3, 6. У діда аж сорочка змокріла.. Не потураючи на те, дід знай правився коло свого улика, то окурював його смирною, то навощував вощанкою (Мирний, І, 1954, 192); Запахло ладаном. Окурюють фіміамом кадильниць портрет Тараса Шевченка (Довж., І, 1958, 44); — Димом пожежі і гарматної стрілянини окурили вони [козаки] береги Анатолії (Тулуб, Людолови, І, 1957, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 687.