ОМА́НЕНИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до омани́ти. Була навіть така чутка, що багато шукачів і слідців його [отамана] у руці держали вже, та пускали оманені (Вовчок, І, 1955, 361); Душа оманена так пустошіє: чуття багатий скарб, довір’я, мрії — все гине, мов від бурі цвіт весни (У. Кравч., Вибр., 1958, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 692.