ОМА́СТА, и, ж., діал.
1. Жир. З них [овець] вони добували собі одежу й страву, омасту й м’ясо (Фр., VI, 1951, 22); Сама Аниця жила пісною бараболею, а для Йвана то десь омасти випросить, то борщик забілить (Март., Тв., 1954, 39); * Образно. Цар обібрав з-поміж своїх вельможів [вельмож] Людину мовну, що язик — омаста (Крим., Вибр., 1965, 197).
2. Приправа. Сіль — омаста, масло — окраса (Номис, 1864, № 12378).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 692.