ОМЕЖО́ВАНИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до омежува́ти. — Простір без кінця, без краю.. І нічого ясного, добре омежованого не вхопить в тому мряковитому просторі моє око (Н.-Лев., І, 1956, 584).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 692.