ОМИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оми́ти. Але доволі, щоб прошуміла буря, її серце, омите сльозами, цвіло й молоділо (Коцюб., II, 1955, 305); І слово комуніста — світу Світи безмежні розкрива, І землю, кровію омиту, Пшениця веселить нова (Рильський, II, 1960, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 694.