О́МНІБУС, а, ч. Старовинний багатомісний кінний екіпаж з платними місцями для пасажирів, який регулярно курсував за певним маршрутом. Я взяв місце в поштовому дуже доброму омнібусі, і перед обідом омнібус помалу рушив у дорогу (Н.-Лев., II, 1956, 388); Плентали й шкапи, тягнучи старовинні ридвани омнібусів (Ільч., Серце жде, 1939, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 694.