ОМОФО́Р, а, ч. Частина убрання сановної духовної особи (єпископа, архієрея і т. ін.), що накидається на плечі. На самій голові в диякона, в хмарах, стояла Богородиця.. з омофором в двох руках (Н.-Лев., III, 1956, 24); * Образно. І честь Кармілова і слава Ліванова, а не лукава Тебе укриє дорогим, Золототканим, хитрошитим, Добром та волею підбитим, Святим омофором своїм (Шевч., II, 1963, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 695.