ОМРІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОМРІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., перех.
1. Виношувати в думках; плекати мрію про кого-, що-небудь. Ти омріював не раз любов — Дорогої, жданої дружини (Турч., Земле моя.., 1961, 36); Омріяв образи і тему: Щодня трудився до зорі… І написав поет поему! Надрукував її в "Дніпрі" (С. Ол., Вибр., 1959, 175).
2. Дуже чекати, сподіватися чого-небудь; прагнути до чого-небудь. У дні, які народ омріяв, — Бурхливі, світлі, трудові, — Шле голос ясночолий Київ Зореувінчаній Москві (Рильський, Мости, 1948, 35); Цю землю вистраждали ми, Омріяли в думках, прикрили власними грудьми в нечуваних боях (Гонч., Вибр., 1959, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 695.