ОНА́ГР, а, ч. Дикий осел. Уже онагри захрючали [захрюкали]. Ворони, горобці кричали (Котл., І, 1952, 209); Коли дикий онагр або сарна заблукають до людських домівок, — горе їм! (Крим., Вибр., 1965, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 696.