ОНО́ВА, и, ж., рідко.
1. Дія за знач. онови́ти, оновля́ти, оно́влювати. Усі, хто з походів вернувся додому, — Виходь на онову села (С. Ол., Вибр., 1959, 139).
2. Те саме, що обно́ва. * Образно. Ніде так близько не відчуваємо величі природи, як у лісі. Бо ліс — то зелена онова землі (Літ. Укр., 24. IX 1968, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 698.