ОН-О́Н, ОН-ОН-О́Н, част. вказ., розм. Підсил. до он 1 (уживається при вказуванні на більш віддалений предмет). [2-га дівчина:] Дівчата, бачите он-он під гіркою манячать дві тополі?! (Вас., III, 1960, 11); Але так по-справжньому і не бачив її [весни]. Поки він дивиться в одне місце, а Настечка вже тиче пальцем в інше: — Он-он — пішла! (Стельмах, II, 1962, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 698.