ОПАМ’ЯТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПАМ’ЯТА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ОПАМ’ЯТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Виводити кого-небудь із стану непритомності, забуття; опритомнювати. Дужий вітер, дощ миттю опам’ятали юнака, і жандарми, поставивши його на землю та закувавши в кайданчики руки, штовхнули йти (Досв., Вибр., 1959, 168).
2. Виводити кого-небудь із стану задуми, розгубленості і т. ін. Лазар стояв і дивився.. Не почував в собі ні злості, ні цікавості. — Зв’яжи їй руки!.. — Це його опам’ятало (Коцюб., II, 1955, 197); — Романик, продовжувати! — крикнув хтось безапеляційно.. Це опам’ятало доповідача (Вільде, Сестри.., 1958, 466).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 702.