ОПАНО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. і рідко неперех.
1. Грунтовно засвоювати щось, оволодівати чим-небудь. Максим опановував складні вправи на натягнутому канаті, жонглював (Ткач, Арена, 1960, 140); Кмітливий і працьовитий Микола Снігур швидко опанував ковальську справу (Шиян, Гроза.., 1956, 452); День за днем і вона потроху опанувала тією премудрістю [писати] (Речм., Весн. грози, 1961, 102); // Навчатися користуватися чим-небудь. В обстановці напруженої боротьби Щорс знаходив час провадити навчання з партизанами, вчив їх опановувати зброю, воєнну тактику (Скл., Легенд. начдив, 1957, 27); З часом люди набралися більше розуму, опанували вогонь, навчилися з кременя робити оружжя (Фр., IV, 1950, 117); // перев. док., рідко. Зрозуміти зміст, значення чого-небудь. Грудницький ще не зовсім опанував цю звістку і в першу мить хотів навіть сміятися з неї (Ле, Вибр., 1938, 171).
2. Силою заволодівати чим-небудь, захоплювати. Заступила чорна хмара Та білую хмару. Опанував запорожцем Поганий татарин (Шевч., II, 1963, 46); // перен. Підпорядковувати, підкоряти собі, своєму впливові кого-, що-небудь. Вона не одразу, не прямолінійно йшла до головного — вона опановувала підступи до наших сердець (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 100); Він зайшов у те село з паном Косціцьким, котрого вмів був цілковито опанувати (Фр., III, 1950, 42); * Образно. [Демко:] Так та копійка ним.. опанує, що він, як замакітрений, зробиться… (Кроп., II, 1958, 186); // перен. Підпорядковуючи собі, своєму впливові, спрямовувати що-небудь у бажаному напрямі. Різні конкуренти старалися наводити на нього всякі клопоти.., та все те він умів поборювати, скрізь умів зробити лад і опанувати ситуацію (Фр., VIII, 1952, 394); // перен., рідко. Долати, перемагати що-небудь. Світ починає опановувати темноту… Піщаний дощ тихшає… (Досв., Гюлле, 1961, 158); Оживуть степи, озе́ра.. І пустиню опанують Веселії села (Шевч., II, 1963, 325).
Опано́вувати (опанува́ти) себе́ (рідко собо́ю) — справлятися з своїми почуттями, настроєм, відновлювати душевну рівновагу. [Евфрозіна:] Та що ти кажеш?! (На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою) (Л. Укр., III, 1952, 421); Катерина повагом сіла, сердита на саму себе, що відразу не опанувала себе (Жур., Дорога.., 1948, 24).
3. перен. Повністю охоплювати, оволодівати (про думки, турботи, почуття і т. ін.). Чим гірше було навкруги, чим більше надії хліборобів в’яли, тим більш Андрія опановували мрії про фабрику (Коцюб., II, 1955, 20); Жалість не може заглушити радісного, хвилюючого почуття, що опановує всю його істоту (Донч., І, 1956, 73); Його перестрівали люди, а він і не бачив їх, — так опанували його думки (Гр., І, 1963, 259); Всіма опанував піднесений настрій, бо ніщо сьогодні вже не загрожувало життю, страшне пекло бою відгуркотіло (Гончар, III, 1959, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 702.