О́ПАР, у, ч., рідко і, ж., діал.
1. Легенький туман; випари. З вогкої землі йшов легенький опар і ніби прозорою імлою оповивав гори й пригорки (Н.-Лев., IV, 1956, 326); Білі опари ослаблювали і чорність пітьми, і ясність сонця; ні фарб, ні блиску, ні тепла не помітно було навколо (Оп., Іду.., 1958, 382); * У порівн. По лісу, неначе опар весняна, знімався придушений відгомін людей, коней, возів і зброї (Ле, Україна, 1940, 273).
2. Місце на болоті, що ніколи не замерзає.
3. Ополонка, перев. утворена течією. Обходиш їх, ті ями зимувальні, плішнею пробиваєш опарі (Гонч., Вибр., 1959, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 703.