ОПАСКУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПАСКУ́ДИТИ, джу, диш, док., перех., розм. Опоганювати, оскверняти кого-, що-небудь. — Розкажи ж мені, Марку, що ти за чоловік на світі, — спитав Кобза, — що тяжкими своїми гріхами так опаскудив свою душу, що тебе.. не прийма ні земля, ні саме пекло? (Стор., І, 1957,346); // Глумитися над ким-небудь, принижуючи, зневажаючи його; ганьбити. — Отак опаскудити, обплювати дівчину, та ще принародно.. А спитати б, за що? (Вас., II, 1959, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 703.