О́ПЕРНИЙ, а, е.
1. Прикм. до о́пера. Оперне мистецтво на Україні — важлива й невід’ємна частина культури нашої країни (Укр. клас. опера, 1957, 11); — От коли б мені вдалось потрапити на оперну сцену! — говорила Антося. — Як би я грала! Як би я співала! (Н.-Лев., IV, 1956, 185); Оперна вистава; Оперний співак; Оперний театр.
2. Такий, як в опері. Високо над садом, здавалось, під саме небо жайворонком шугнув із зелення чистий, як криця, викоханий та випещений оперний тенор (Вас., І, 1959, 32); // перен. Несправжній, театральний. Вулицями проїздять верхи оперні запорожці в жупанах з клейнодами й корогвою. Скрізь підозріле цілування (Довж., І, 1958, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 707.