О́ПЛА́ТКИ, ток, мн. (одн. о́пла́тка, и, ж.), заст.
1. Грошові податки. І малі, й старі сподівалися молотьби в економії, пестили надію заробити на спідницю, черевики, смушеву шапку або на оплатки (Л. Янов., І, 1959, 90); — Я лічив по-божому, бідненько. А прикинемо ще податки та оплатки на волость, на земство (Стельмах, І, 1962, 371).
2. Сплата або збирання грошових податків. [2-й чоловік:] Я йому і віддав би їх [гроші], коли б були залишні; так де ж ті, голубчику, залишні візьмуться? Уосени [восени] прийде оплатка, ще й недостача буде! (Кроп., І, 1958, 479); [Михайло:] У Гапонову хочу їхать. Там сьогодня [сьогодні] оплатки йдуть, так можна буде задешево людей найнять на десятини (К.-Карий, І, 1960, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 714.