ОПОВІ́ДКА, и, ж., розм., рідко. Те саме, що оповіда́ння 2, 3. Чи не гоже ж то нам буде Словом давнім, брате, Словом трудних оповідок Пісню надпочати..? (Рудан., Вибр., 1937, 239); Микола.., щоб розважити товаришів, почав чергову із своїх оповідок (Гжицький, Опришки, 1962, 27); Пригадує, як колись у школі читала оповідку Стефана Цвейга (Літ. Укр., 8. XII 1967, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 718.