ОПОВІДНИ́Й, а́, е́. Прикм. до о́повідь 1. Оповідний жанр; // Властивий оповіді, характерний для оповіді. Як і Гоголь, Квітка [Квітка-Основ’яненко] широко користується.. оповідними синтаксичними зворотами, чим надає своїй мові невимушеної природності, простоти (Матеріали з іст. укр. журналістики, 1959, 79); // Який містить оповідь (у 1 знач.). Українські повістеві жанри дороманічної доби виросли на базі оповідного українського фольклору — оповідань, анекдотів, легенд, казок (Рад. літ-во, 1, 1967, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 718.