ОПОВІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОПОВІСТИ́ТИ, і́щу, істи́ш, док., перех.
1. Інформувати кого-небудь про щось; повідомляти. Тихович саме тоді оповіщав примаря про знайдену філоксеру (Коцюб., І, 1955, 213); Телефони з степу оповіщали, що від греблі не лишилося й сліду (Ле, Міжгір’я, 1953, 281); Килина прийшла й оповістила, що в гульбищі стіл накритий і самовар вже готовий (Н.-Лев., III, 1956, 219); // Подавати звістку про що-небудь. То був зимовий день, коли гудки тривожні Про смерть проводиря оповістили всіх (Рильський, II, 1960, 14).
2. Публічно заявляти про що-небудь; оголошувати всім або багатьом про щось. З ранку сього щасливого задля католиків дня якісь полупанки.. роз’їжджали геть по околиці з сурмачами і оповіщали народові, що сьогодні.. князь Четвертинський прийма святу католицьку віру (Стор., І, 1957, 370); // Доводити до відома всіх або багатьох. У першому наказі начальник гарнізону Микола Щорс оповіщає населення міста, що.. вся влада в місті належить Ревкому (Скл., Легенд. начдив, 1957, 60); — Завтра йдемо всі до лісу.., — оповістив учитель (Ков., Світ.., 1960, 109).
3. тільки док. Розповісти, усно викласти щось кому-небудь. — Еге, пустив! Еге, сам! — озвавсь Антосьо, — добре пустив! — І оповістив все, як діялось (Свидн., Люборацькі, 1955, 99).
4. ким, діал. Проголошувати, називати когось ким-небудь. На чолі.. гуртка стояв тепер Грицько; оповістивши себе перед школярами Тарасом Бульбою,.. він намагався й у всьому товаристві завести козацькі порядки та звичаї (Вас., І, 1959, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 719.