ОПОГА́НЮВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до опога́нювати; // опога́нювано, безос. присудк. сл. Ясну дитячу душу.. зогиджувано почуваннями люті, помсти, звірства, диких мук, опоганювано сопухом горючої смоли й смаженого у ній людського тіла (Круш., Буденний хліб.., 1960, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 719.