ОПОГА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОПОГА́НИТИ, ню, ниш, док., перех.
1. Робити що-небудь поганим, нечистим. Підходжу до [трупа] фашиста боком — як ти смів, вовче, опоганити чистий дніпровський пісок? (Донч., VI, 1957, 287).
2. перен. Неславити, ганьбити кого-, що-небудь, принижуючи, плямуючи чимось; оскверняти. Вона не терпіла цих темних ворожбитів, які опоганювали саме слово планета, що було для неї науковим терміном, сповненим своєрідної краси і чарівності (Гончар, IV, 1960, 74); — Ти сором мій, ти опоганила наше чесне ім’я Лемішок… (Н.-Лев., І, 1956, 327); // Позбавляти моральної чистоти. А замість украденого, українському народові привезли з гітлерівської Німеччини одну книжку — поліцейський кодекс, один витвір фашистського мистецтва — порнографічну листівку, щоб отруїти і опоганити душу народу (Довж., III, 1960, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 719.