ОПОЗИ́ЦІЯ, ї, ж.
1. Протидія, опір кому-, чому-небудь; протиставлення своїх поглядів, дій або своєї політики іншим поглядам, діям або політиці. Я дуже рада, що мій план повороту через Грецію не зустрів опозиції у вас, а я чогось боялась, що зустріне (Л. Укр., V, 1956, 404).
Бу́ти (стоя́ти і т. ін.) в опози́ції до кого — чого — протидіяти, чинити опір кому-, чому-небудь, не погоджуватися з чиїми-небудь поглядами, діями і т. ін., протиставляючи їм свої погляди, дії і т. ін. Соціалістичний пролетаріат, що стоїть на інтернаціоналістській позиції під час імперіалістської війни, не може не бути в опозиції до всякої влади, яка цю війну веде.. (Ленін, 32, 1973, 324).
2. Загальна назва партій, груп, які виступають проти правлячої партії, групи або проти політики уряду, а також парламентські фракції цих партій у буржуазних державах. В результаті рішучої боротьби з боярською опозицією Роман зміцнив свою владу всередині князівства і висунувся в число найсильніших князів на Русі (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 561); // Група, угруповання в складі однієї партії, що виступає проти лінії її керівництва. Песимістичні заяви опозиції напередодні XIII з’їзду [КП(б)У] відносно того, що нібито мав місце відрив партії від робітничих мас, наочно спростовані кількісним подвоєнням партії насамперед за рахунок робітників від виробництва (КПУ в резол. і рішен.., 1958, 260).
3. У шаховій грі — позиція королів, коли вони протистоять один одному через одне поле шахової дошки. Опозиція звичайно буває невигідна тій стороні, яка повинна робити хід (Перша книга шахіста, 1952, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 720.