ОПОЛЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОПОЛЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех.
1. заст., уроч. Озброювати для війни з ким-небудь; створювати ополчення (у 1 знач.) з кого-небудь. — Не час баритись! Ополчити весь народ! Іти до армії! (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 26).
2. перен., рідко. Підбурювати, настроювати проти кого-, чого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 721.