Слово "ополчення" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ОПОЛЧЕ́ННЯ, я, с.

1. У давнину — військо, що створювалося на час війни з народних мас. Кампанія з французами буде важкою. Наполеон має могутню армію, то, може, доведеться всім йти в ополчення, як за Мініна і Пожарського (Кочура, Зол. грамота, 1960, 31); У разі війни князь збирав ополчення з жителів міста (Іст. СРСР, І, 1956, 55).

2. Допоміжне військо, створюване у надзвичайних умовах воєнного часу з добровольців — цивільного населення, здатного тримати зброю, але звільненого від дійсної військової служби. — Стражники їздили на конях, — розказував Грицько Вересай, — і оглашали, щоб люди писалися в ополчення (Бурл., О. Вересай, 1959, 6); Він [комендант] направив мене в ополчення, командного складу не вистачало, мене одразу й призначили командиром роти (Перв., Дикий мед, 1963, 195).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 722.