ОПО́РНИЙ, а, е.
1. Прикм. до опо́ра 1, 2. Обидві руки виконують сенсорну і моторну функції і відіграють то опорну, то пізнавальну роль (Рад. психол. наука.., 1958, 19); // Який є опорою (у 1, 2 знач.); на який опирається хто-, що-небудь. Кортіло обчухрати застаріле гілля, закидати аричок камінням та землею, вирвати в кручах опорний камінець, щоб зірвалося все велетенське бескеття (Ле, Міжгір’я, 1953, 71); Передача електроенергії на великі відстані поки що неможлива без надійних засобів кріплення проводів на опорних щоглах (Роб. газ., 30.Х 1965, 1).
2. Який є вихідною базою для якої-небудь діяльності. Первинні партійні організації.. є основою партії, опорними пунктами агітаційно-пропагандистської та організаторської роботи в масах (Ком. Укр., 10, 1965, 22).
Опо́рна ба́за — постійне місце розташування чого-небудь, пункт зберігання матеріалів, устаткування, продуктів і т. ін.; Опо́рне господа́рство — зразкове господарство, що є прикладом організації праці й одержання високих прибутків у конкретних умовах.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 723.