ОПРАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОПРА́ВИТИ, влю, виш; мн. опра́влять; док., перех.
1. Робити оправу (для книжки, зошита і т. ін.). Книжки свої, які для мене підписує, каже в червоні обгортки оправляти… (У. Кравч., Вибр., 1958, 271); — Я п’ятдесят п’ять років оправляю в палітурки всілякі книжки (Перв., Земля.., 1930, 9); // Вставляти в оправу що-небудь; робити оправу з чогось. Оправ його хоч і в рами, а він усе такий самий! (Укр.. присл.., 1955, 242); Олексій дав оправити портрет у рамки за скло і послав при нагоді до матері (П. Куліш, Вибр., 1969, 298).
2. Те саме, що поправля́ти 2. — Ви все від своєї пелени мене не відпускаєте, — докоряв Іван матір, нервово оправляючи раз у раз вила та граблі на плечах (Л. Янов., І, 1959, 92); // Розправляти що-небудь (одяг, зачіску і т. ін.); чепурити. Вона раптом підвелася і, оправляючи сукню, глянула на Дмитра (Рибак, Київ, 1940, 3); Гапка зітхнула і широкі рукави Марті оправила (Вовчок, VI, 1956, 239); Він.. за солдатською звичкою оправив гімнастьорку, обсмикнув її фалди під пояс ззаду, підтягся весь по-солдатському і зійшов з трибуни (Смолич, Мир.., 1958, 232); // Розправляючи, поправляючи що-небудь зокола, надавати йому впорядкованого вигляду. Добрі господарі, дбаючи про збереження кормів, перед тим, як здати їх за актом фуражирам, старанно оправляють та оборюють всі скирти (Колг. Укр., 9, 1959, 22).
3. рідко. Лагодячи що-небудь, робити придатним для використання. — Збери всі човни, що остались, І гарно зараз їх оправ (Котл., І, 1952, 108).
4. заст., рідко. Виправдовувати (у 1 знач.). — Поодбираю в нього усе, налякавши, що на поселеніє [поселення] піде. Як піддасться, то й оправлю його; коли ж заспорить, то не викрутиться. Туди йому й дорога (Кв.-Осн., II, 1956, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 727.