ОПРИТО́МНЮВАТИ1, юю, юєш, недок., ОПРИТО́МНІТИ, ію, ієш, док., неперех. Те саме, що опам’ято́вуватися 1, 2. Світало… Помалу-малу опритомнював [Гордій] і зрозумів, що довго так лежав (Гр., II, 1963, 127); Княгиня Єва довго не опритомнювала. Серед опришків пішли розмови, що вона взагалі більше не прокинеться (Гжицький, Опришки, 1962, 54); — Минулої ночі він уперше опритомнів і промовив кілька слів… (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 77); Свирид запровадив товариша до шинку. Лука наче опритомнів трохи, побачивши знайому обстановку (Коцюб., І, 1955, 146); Володька опритомнів перший. Його налякав більше несамовитий Ваньчин зойк (Смолич, II, 1958, 91).
ОПРИТО́МНЮВАТИ2, юю, юєш, недок., ОПРИТО́МНИТИ, ню, ниш, док., перех., діал. Опам’ятовувати (у 1 знач.) "Панно Федоренко!"… Великий пан вимовив це слово, ніби згори опритомнював її (Коб., III, 1956, 325); Далеке світло опритомнило його (Вільде, На порозі, 1955, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 728.