ОПРИ́ЧНИК, а, ч., іст. Дворянин, що служив в опричнині (у 3 знач.). Шибанів мовчав, омлівавши. З ноги Кров бігла червоним патьоком; А цар на спокійливе око слуги Дивився пильнуючим оком. Стояв нерухомо опричників ряд (Граб., І, 1959, 305); Вотчини були взяті "на государя" (тобто конфісковані) і роздані дворянам-опричникам, з яких було створено особливе слухняне царю військо (Іст. СРСР, І, 1957, 122); // перев. мн., перен. У дореволюційній Росії — царська поліція, жандармерія. ..каторга не залякає робітників, ватажки яких не боялись умирати у відкритій вуличній сутичці з царськими опричниками (Ленін, 5, 1969, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 729.