ОПРИ́ШОК, шка, ч.
1. Народний месник, учасник народно-визвольної боротьби в Галичині, на Закарпатті і Буковині проти феодально-кріпосницького гніту в другій половині XVI — першій половині XIX ст. Гуцульщину почав потроху читати. Тоді візьмуся за оповідання про опришків, а на кінці прочитаю Федьковича (Коцюб., III, 1956, 368); Антифеодальний рух опришків, як засвідчують історичні документи, був відомий з другої половини XV століття. Вже в той час опришки беруть участь у селянських повстаннях на західноукраїнських землях (Нар. тв. та етн., 1, 1962, 98).
2. перен., діал. Розбійник, злодій; бешкетник. — Ти зробився зовсім іншим чоловіком, перестав пити, перестав заходити до шинків, водитися з п’яницями та опришками (Фр., IV, 1950, 397); * У порівн. — Він ще б’ється, як опришок.. Вдарив мене… (Козл., Ю. Крук, 1950, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 729.