Слово "опрощення" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ОПРО́ЩЕННЯ, я, с. Граматичний процес, внаслідок якого слова, утворені з кількох морфем, сприймаються згодом як морфологічно нерозкладні.

ОПРОЩЕ́ННЯ1, я, с. Дія і стан за знач. опрости́тися, опроща́тися. Сократ шукав його [щастя] в пізнанні самого себе, Сковорода — у внутрішньому світі людини, Толстой — в опрощенні й непротивленні злу (Тич., III, 1957, 59).

ОПРОЩЕ́ННЯ2, я, с., заст.

1. Прощання.

Опроще́ння бра́ти (взя́ти, прийма́ти, прийня́ти) — прощатися з ким-небудь. Як зближились до тії могили, помолились, стали опрощення брать, то вже ніби й плачу не чути було, — така смута та жаль між народом стала (Морд., І, 1958, 70); — Візьмім опрощення востаннє, брати.. Нехай нас на той світ проводять кати Та й згинуть за нами всі чисто! (Стар., Поет. тв., 1958, 225); То вже Сірченко Петро З козаками опрощення принімає [приймає], До трьох зелених байраків прибуває (Укр.. думи.., 1955, 149).

2. Прощення. Чи вже ж то вина така, що нема їй опрощення довіку? (Мирний, IV, 1955, 41); — А вже як розгнівається козак, опрощення не проси, — ..не такі ми, щоб опрощення давати (Панч, Гомон. Україна, 1954, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 731.