ОПРІ́СНИК, а, ч., заст. Опріснок. Коли ж Чайчиха починала марудитись біля жорен, діти завжди допомагали їй роздерти мисочку жита на опрісники: про хліб стара тепер боялася й думати (Стельмах, І, 1962, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 729.