ОПУ́КЛИЙ, а, е.
1. Який має округло вигнуту назовні поверхню; протилежне угнутий. Сферичні дзеркала бувають угнутими і опуклими (Курс фізики, III, 1956, 270).
2. Який округло виступає, видається наперед. Чорне волосся обрамляло опуклий білий лоб (Донч., III, 1956, 39); Густі брови [Кобзаря] ледь-ледь насупилися над трохи опуклими карими очима (Жур., Дорога.., 1948, 6); // перен. Чіткий, виразний. Опуклої виразності набули навколишні звуки (Ю. Янов., II, 1954, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 733.