ОПУ́ХЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до опу́хнути. Мимоволі озирнув він цю свою компанію, опухлі од п’янства лиця, злі замутнені очі (Вас., І, 1959, 90).
2. у знач. прикм. Який має опухи; пухлий. Прихід Червоної Армії зустріли [вчитель з дружиною] в стані повної дистрофії: опухлі й брезклі, ноги-колоди, очі геть сховані під набряклими повіками (Ю. Янов., І, 1954, 110); Петро ішов опухлий, укритий брудом і нужею, ішов і бачив.., як руїнами падали казкові багатства, створені ревною і чесною працею його народу (Жур., Дорога.., 1948, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 735.