ОПУ́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до опуши́ти. Наче зачарований велетень, стояв ліс, опушений ввесь інеєм білим (Мирний, IV, 1955, 305); Опушені снігом, дрімали розлогі каштани (Кучер, Дорога.., 1958, 70); * Образно. — А де зараз Наталя? — спитав Михайло, підводячи на друга свої темно-карі, опушені густими бровами очі (Собко, Шлях.., 1948, 7).
2. у знач. прикм. Укритий пухом, волосинками, ворсинками. Опушений пирій; Опушена луска.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 735.