О́ПІУМ, у, ч. Те саме, що о́пій. Коли не впиватися, не вприскувати морфію, не курити опіуму, то треба хоч роботою задурити себе (Л. Укр., V, 1956, 325); [Шелест (Відкриває валізку):] Що це! Інструменти, пляшечки, ліки… Опіум… морфій… стрихнін… Отрута (Коч., II, 1956, 262); [Свашенко:] Скажи їм, що монашки це — опіум для народу! (Мик., І, 1957, 322); * Образно. Дихав радісно й схвильовано, немов би раніше не знав млосного весняного опіуму (Сміл., Зустрічі, 1936, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 714.