ОРКЕСТРА́НТ, а, ч. Музикант, що грає в оркестрі. Враз дзвінок — і оркестранти вийшли на естраду всі (Тич., II, 1957, 327); Оркестранти, бажаючи скликати до себе танцюристів, дули у всі дуди й бубнили у бубни (Чорн., Красиві люди, 1961, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 746.