ОРОША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОРОСИ́ТИ, орошу́, оро́сиш, док., перех. Те саме, що зро́шувати. Тихо ввійшла маленька громадка маленьких людей до кімнати свого дорогого вчителя, і чисті сльози оросили худу руку, що звисла з ліжка (Хотк., І, 1966, 135); Під горою підгоріли трави, Сизий пил на сокирки осів. Дощ сюди з вологими вітрами Не прийшов і їх не оросив (Дор., Серед степу.., 1952, 83); — Ви з Нової Греблі? — запитав [Федір], витираючи піт, що оросив чоло (Мушк., Серце.., 1963, 42); Він [літак] пролітав вздовж плантації, робив аж над обрієм півколо, завертав — і знову летів назад, орошаючи плантацію під собою (Смолич, День.., 1950, 72); Два джерела там було — одно ручаєм кучерявим Сад орошало, а з другого струмінь двором до порога Дому високого біг, — городяни там воду черпали (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 128).
◊ Ороша́ти (ороси́ти) [свої́м] по́том зе́млю — те саме, що Зро́шувати (зроси́ти) [свої́м] по́том зе́млю (див. зро́шувати).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 749.