ОРУ́ДА, и, ж.
1. заст. Керівництво (у 1 знач.). На галявині проти сонця бронебійники під орудою безвусого єфрейтора розіклали багаття (Гончар, III, 1959, 349).
2. діал. Робота, клопоти. Звідти [з кімнати] добре було видно усю оруду, теє розбирання жеребів (Л. Укр., III, 1952, 557).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 750.