ОСЕЛЕ́ДЧИК, а, ч. Зменш. до оселе́дець. [Оксана:] На закуску буде оселедчик, грибки, вінегрет (Корн., II, 1955, 174); Панич узяв за оселедчик чорноголового хлопця, що стояв скраю (Мирний, II, 1954, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 758.