ОСЕ́ЛЯ, і, ж.
1. Житловий будинок разом з двором, господарськими будівлями і городом; дворище, садиба. На вигоні понад балкою.. росло кілька груш і берестів: видко було, що колись була тут оселя (Стор., І, 1957, 268); Кожний [бурлака] шукав очима своєї оселі й хати; в кожного сльози навертались на очі (Н.-Лев., II, 1956, 255); На вулиці, під самими ворітьми, знявся над колодязем новий журавель, немов сторожив вхід до оселі (Коцюб., І, 1955, 236); // чого, заст. Сукупність будівель, що мають певне призначення. Крик нестямний.. знявся і ламав своїм гуком оселю вокзалу (Мирний, III, 1954, 273).
2. Приміщення для проживання людей; житло. Андрій підійшов до хати. Крива, похилена халупка.. стояла поміж закинутих, з забитими вікнами осель, колись побудованих фабрикою для робітників (Коцюб., II, 1955, 10); Часто Юрій з Онисею або Лукою бували в оселях селян, де було завжди напівтемно і вогко, наче не люди тут жили, а худоба (Кочура, Зол. грамота, 1960, 33); * Образно. Поцілував [Гонта синів], перехрестив, Покрив, засипає: — Спочивайте, сини мої, В глибокій оселі!.. Без васильків і без рути Спочивайте, діти (Шевч., І, 1963, 137); // Місце поселення живих істот взагалі. — Славно [діду] підняли бджолину оселю (Стельмах, І, 1962, 219).
3. діал. Селище, поселення. Стародавнє село Тухля — се була велика гірська оселя з двома чи трьома чималими присілками (Фр., VI, 1951, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 759.