ОСЕНІ́ТИ, і́є, недок., рідко.
1. безос. Починатися, наставати (про осінь). Осеніє, сумерк в полі стернями блукає, серце тужить і співає, спокою не має (У. Кравч., Вибр., 1958, 130); * Образно. Конвой проводить підсудного і в залі похмурніє, осеніє. Хоч у небі голубіє весна (Рад. Укр., 14. V 1963, 2).
2. Ставати осіннім. Вийде, вийде він у поле, осеніє неба муть (Сос., І, 1957, 338).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 759.