ОСИ́ПАТИ див. осипа́ти.
ОСИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. оси́плють; док., перех. Те саме, що обсипа́ти 1, 3, 4. Давид крутив віялку. Рвав вітер, осипав половою, порошив очі (Головко, II, 1957, 77); Оце коли налітає пілот обпилювати наші плантації, то маю стояти йому за маяка. Аби не лишав огріхів, аби осипав наші буряки рівненько (Гончар, І, 1954, 489); Сумує тернина і, немов слізьми, осипає засмучену пару своїм білим цвітом (Вас., І, 1959, 114); Вона.. притиснула до грудей Павлика, осипаючи його поцілунками і сльозами (Стельмах, II, 1962, 276); Навіть коли був малим, не осипала Данька ласками так, як оце нині (Гончар, II, 1959, 199); Селянин одвернувся,.. занокав на коня, осипав його докорами (Збан., Сеспель, 1961, 312); Місяць різав тополі турецьким ятаганом, і вони осипали на сонні хати голубу імличку (Тют., Вир, 1964, 468); Дівчина задумано погладила пухнасті котики, а вони осипали на руку і землю холод краплин (Стельмах, І, 1962, 343); Вони [нейлонові ялинки].. не осипають глицю на підлогу (Мур., Осінні сурми, 1964, 95); * Образно. Воно [сонце].. обдало їх хвилями блискучого світу, наче гарячим золотим дощем осипало (Мирний, II, 1954, 70).
◊ Осипа́є (оси́пало) жа́ром (моро́зом, хо́лодом і т. ін.) кого — те саме, що Обсипа́є (обси́пало) жа́ром (моро́зом, хо́лодом і т. ін.) (див. обсипа́ти). То морозом її осипає, вона біліє, то у жар укине.. (Мирний, І, 1949, 320); Марту аж приском осипало: невже-таки прийшов за її приданим? (Стельмах, II, 1962, 348); Осипа́ти (оси́пати) по́глядом кого — те саме, що Обсипа́ти (обси́пати) по́глядом (див. обсипа́ти). І вже як хто їй потрібен, то так і осяйне! Так і осипле поглядом та усміхом (Дн. Чайка, Тв., 1960, 82); Сяючі погляди, якими Шура осипала Черниша на вогневій, так досі й сяяли на ньому (Гончар, III, 1959, 410).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 761.