ОСИ́ЧИНА, и, ж.
1. Те саме, що оси́ка. Он на стрункій та високій осичині Листя пестливо тремтить (Стар., Поет. тв., 1958, 31); Залопотіло листя на осичині, заворушилися довгі коси беріз, злегка зашуміли дуби і липи (Шиян, Гроза.., 1956, 575); З осичини не роблять коліс (Номис, 1864, № 5256).
2. збірн. Осиковий ліс або гай; осичняк. Всівшись в заростях молодої осичини, він став розглядати свої знахідки (Цюпа, Три явори, 1958, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 762.