ОСКА́Л, у, ч. Розкритий рот, у якому видніються зуби; вищир. Сперся [Оксен] спиною об дерево.. Губи ворухнулися в страшному оскалі (Тют., Вир, 1964, 440); Він сидів верхи на неспокійному, з злостивим оскалом жеребці (Стельмах, II, 1962, 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 767.