ОСЛА́БЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до осла́бнути, осла́бти. Земля червоняста, бо скривавлена в битві, Каміння крихке, бо ослабле від сліз (Павл., Пальм. віть, 1962, 20); Враз погляд Тарасових уже трохи ослаблих очей напружився (Ільч., Серце жде, 1939, 227); // у знач. прикм. Коло ставників примостився дяк і охриплим, ослаблим голосом вичитував молитви (Мирний, IV, 1955, 193); Своїми ослаблими вухами дід Іванюта хотів чути все, що говориться, і для цього прикладав долоні сторч до вух (Кир., Вибр., 1960, 345); Підтягую ослаблі струни, ласкаво торкаю їх смичком (Збан., Малин. дзвін, 1958, 45); Я допомагав помічникові машиніста чистити паровоз, лазив з ним поміж колесами під самий котел, відгвинчував ослаблі гайки (Сміл., Сашко, 1957, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 770.