ОСМІ́ЛЕНИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до осмі́лити. Вони спочили трохи, осмілені тишею, звелись і обережно побрели вздовж гір (Коцюб., І, 1955, 351).
2. у знач. прикм. Який осмілів, позбувся почуття страху. Осмілений, скаче Брисько на нього, лиже йому руки, скавулить з радості (Круш., Буденний хліб.., 1960, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 774.