ОСНО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОСНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Те саме, що обсно́вувати. І встає перед ним людська неправда… Бачить він: вона, як павутина, заснувала цілий світ.. Аж ось, здається йому, павутина і його основує, — от-от і він в тенетах! (Мирний, II, 1954, 149); Припали [вороги] до глибоких ран неситими ротами. Вже оснували тіло все залізними дротами (Л. Укр., І, 1951, 459); * Образно. Надія ожила в Уляниному серці, радість обняла її, покій оснував його (Мирний, І, 1954, 305).
2. Робити з пряжі основу. — Що ж ти з ними [починками] думаєш робити? — спитала мати. — Помотаю на мотовило, осную та вироблю собі тонкого полотна на сорочки (Н.-Лев., II, 1956, 296); Напряде [Мотря].., оснує, витче, та й сорочка є (Мирний, ІІ, 1954, 46).
3. заст. Засновувати. — Дальшим кроком в розвою театрального діла у нас єсть.. думка Лавровського — оснувати у Львові постійну руську сцену (Фр., XVI, 1955, 104).
4. на чому, рідко. Грунтувати, базувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 777.