ОСОБО́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до осо́ба 1, 4. Особова назва у нас, східних слов’ян, тричленна: складається з імені, назви по батькові та прізвища (Знання.., 11, 1965, 24).
Особо́ве посві́дчення див. посві́дчення; Особо́вий скла́д — склад людей, що працюють або служать у якій-небудь установі, військовій частині, на підприємстві і т. ін. В боях, тяжких, кровопролитних, Дев’ятий втратив на шляхах відступу більшу половину довіреного йому особового складу (Гончар, Людина.,, 1960, 136); Черговий доповів, що на кордоні спокійно і що особовий склад застави слухає концерт (Загреб., Шепіт, 1966, 228); Особо́ва спра́ва, канц. — сукупність документів працівника установи, підприємства, організації, навчального закладу і т. ін., у яких відображається його трудова діяльність.
2. Який виражає граматичну категорію особи. Особові [дієслівні] утворення характеризуються комплексним вираженням чотирьох взаємопов’язаних категорій: особи, числа.., часу і способу (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 355).
3. бухг. Відкритий на окрему особу. Особовий рахунок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 779.